Ще одна глава прямо перед моїм від*їздом до Києва Побачимося за декілька днів. Далі буде...

Глава 5

- Тож, що ми маємо? – повільно проговорив Хортон, масажуючи скроні кінчиками пальців. – Контракт з Пепсі…
Ді-Бой кивнув головою, а Тобін видав якийсь звук, що мав означати його непевність. Вони сиділи у своєму автобусі на пустій парковці, ховаючись в темряві. Зазвичай він був оточений натовпом прихильників та метушнею роад-команди, але сьогодні, на подив, навколо не було нікого. Учасники гурту розмістилися на сидіннях свого транспортного засобу. Протилежна частина автобуса ховалася в темряві. Навіть водій десь зник. Хортон здригнувся та відкинувся на незручний сірий диван. В слабкому світлі, що надходило з вулиці, його обличчя видавалося ще блідішим ніж зазвичай.
- А хто сказав, що це погано?
Ді-Бой збирався заперечити, але Хортон зупинив його, піднявши руку.
- Ні, зачекайте, послухайте. Це може виявитися саме тим, що нам зараз треба. Більше часу вдома допоможе нам усім розслабитися.
Всі прекрасно здогадувалися, що під «усіма» Хортон має на увазі Кобі. Тобін заворушився на сидінні:
- Він вирішив все без нас…
- Ну все, - проговорив Ді-Бой, - в цьому вся проблема. І ви чудово знаєте, що жоден з нас не підписав би цю довбану угоду.
- Не підписали б?
Барабанщик повернувся, щоб побачити Хортона, але той застережливо підняв руки:
- Жартую, просто жартую… Я теж проти цього. Але я думаю, що нам треба заспокоїтися. Тобто… чуваки, ладно вам… це ж Кобі. Він би не зробив цього, якщо б не вважав, що нам це допоможе.
- Йому для цього не треба було довго думати, - проговорив іронічно Тобін, закривши очі та відвертаючись у зворотній бік від друзів. – Тобто… - він перервав думку та відкинув голову, - не звертайте уваги….
Знову тиша. Хортон закинув ноги на переднє сидіння. Раптом Ді-Бой підірвався і почав з диким виразом обличчя тицяти пальцем у вікно.
-Ось! Ось він, той хлопець з Пепсі! Там, на вулиці. І… о, боже… погляньте хто з ним…
В цьому годі було й сумніватися, блискучий кейс Карвена можна було розгедіти за квартал. Він стояв перед іржавим ліхтарем та розмовляв із Кобі, який порівняно з ним здавався нереалістично маленьким. В нього не було жодного з його звичних енергійних рухів, він просто стояв нерухомо на певній відстані доки Карвен говорив до нього. Очі Ді-Боя спалахнули і Хортон поклав руку йому на плече:
- Просто охолонь, чувак… Я знаю про що ти зараз думаєш.
- Ти навіть собі не уявляєш, - прогримів Ді-Бой, скриплячи зубами, - ти навіть не уявляєш собі як би мені хотілося…
Раптом він з неймовірною швидкістю скочив та пішов у сторону виходу. Хортон схопився на ноги, щоб зупинити його, але наткнувся на руку Тобіна, яку він виставив на весь прохід, щоб не дати йому змоги зробити це:
- Ні, дозволь йому зробити те, що він хоче. Якщо це не станеться зараз, то це станеться пізніше.
Хортон застиг на секунду, ніби збираючись щось сказати, та потім опустився назад на сидіння.
- Скажи мені, - промимрив він, - якщо щось станеться.
Ді-Бой був вже на половині шляху, коли зрозумів, що не має й гадки що він зараз робитиме. Було темно, а силует автобусу лишався десь позаду нього. Що він міг зробити? Підійти до Карвена? І що сказати? На вулиці було холодно, але адреналін в його крові не давав йому замерзнути. Льодяний вітерець пройшовся його волоссям. Якщо б це був голлівудський фільм, то в цьому місці мала б грати тривожна музика та було б гучно чути збентежене дихання. Та це була брутальна реальність і він дійшов до парочки якось аж занадто швидко. Кобі першим помітив його. Їх погляди зустрілися, кілька секунд вони дивилися одне на одного, потім вокаліст відвів очі.
- Чорт, Кобі, ти ще не закінчив змушувати нас нервувати сьогодні? – проговорив Ді-Бой зупиняючись метрах у п*яти від тих двох.
Карвен розвернувся на підборах, придивляючись до нової діючої особи. За мить на його обличчі була самовдоволена посмішка.
- В нас ділова зустріч. Чи не були б Ви такі ласкаві залишити нас?
- Ей, ні, це ж Ді-Бой, він частина гурту, - запротестував слабко Кобі, але Карвен обірвав його слова рухом руки.
- Я прекрасно знаю, хто він. І йому зовсім не обов*язково тут знаходитися.
В тому, яким тоном він сказав ці слова, барабанщик відчув на свою адресу речі набагато принизливіші за те, що було сказано; але щось все ще змушувало його вагатися. Проте в наступну мить обличчя Ді-Боя збригнулося і він наніс удар з усією можливою швидкістю. Карвен явно не очікував від нього такої спритності. На його обличчі все ще грала зухвала посмішка, коли кулак врізався в нього. Кобі від здивування скрикнув. Ді-Бой глибоко дихав, дивлячись прямо на представника Пепсі.
- Що хотів, те й отримав, довбойоб! – проговорив барабанщик. – Ти, глядь, не маєш ніяких прав на наш гурт!
- Ого, який чудовий вираз, - Карвен витер струмок крові, що стікав з його носа, та встав у повний зріст. Він вже не тримався за обличчя та його усмішка зайняла звичне місце. – Я думаю, мені дійсно доведеться спробувати отримати те, що я хочу.
Наступне, що Ді-Бой пам*ятав, це було те, що він падає, отримавши неймовірно сильний ударю Кров бризнула на його черевики. Він не встиг навіть усвідомити наскільки швидкою була атака. Він лежав на спині, кров заливалася до його рота, стікала по щоках.
- Довбойоб, - проговорив він, не маючи змоги сказати щось інше, - довбойоб…
Ді-Бой намагався піднятися на ноги, доки не отримав чергового удару, який знову повалив його на землю. Голова барабанщика почала кружитися від сили Карвенових ударів. Він ще міг чути, як Кобі ніби здалеку починав щось репетувати, коли він намагався піднятися. Ді-Бой став на коліна, впираючись руками в землю, але ще один стрімкий удар в обличчя зніс його.