Ще один шматок з розповіді про янгола. Власне закінчення її. Натхнення на монолог - Октавіан Паллер, румунський поєт.
На столі стояла пуста склянка, під нею листок паперу… Сьогодні мій янгол залишив мене. Він майже встиг перетворитися на людину, навіть почав забувати про те, хто ж він насправді, проте божественна катапульта працює вправно. Янгол полетів до своєї небесної контори, нарешті загоївши поранені крила. Про його перебування в моїй оселі нагадували хіба що пуста склянка від якихось пігулок. І один листок паперу з його янголячим нервовим та нерівним почерком.
«Парадокс наших часів полягає в тому, що ми маємо більші будинки, але менші душі; безмежні хайвеї, але обмежені розуми. Ми витрачаємо набагато більше, але маємо все менше. Ми купуємо більше, але менше насолоджуємося тим, що купуємо. В нас більші будинки, проте менші родини; наші швидкості стають все вище, але часу ми маємо все менше… Більше ролей, менше думок… Набагато більше знань, проте менше правосуддя; маємо багато спеціалістів, але ще більше проблем, більше медикаментів, менше здоров*я…
Ми забагато п*ємо, забагато палимо, мало сміємося, їздимо занадто швидко, легко засмучуємося, лягаємо спати дуже пізно і прокидаємося втомленими, менше читаємо, частіше дивимося телевізора, і молимося раз-на-хто-знає-скільки…
Ми примножуємо наші везіння, але зменшуємо свої потреби. Ми забагато говоримо, рідко кохаємо та занадто часто ненавидимо. Ми навчилися влаштовувати своє життя, але досі не знаємо як його проживати. Ми додали роки до життя, а не життя до років…
Ми побували на місяці, проте все ще маємо проблеми з переходом вулиці, щоб зустрітися з сусідами. Ми досліджуємо простір космічний, а не внутрішній. Ми робимо більше речей, але не краще… Очищуємо повітря, та забруднюємо землю. Вивчаємо атоми, але не наше призначення. Ми більше пишемо, проте менше вивчаємо. Плануємо більше речей, але досягаємо менше. Навчені поспішати, ми все ще не навчилися чекати…
Ми створюємо більше комп*ютерів, щоб зберігати більше інформації, щоб зробити якомога більше копій… Проте спілкуємося менше.
Це часи фаст-фудів та заповільненого засвоєння їжі… Важливих людей та тваринних характерів. Швидкої та легкої вигоди та поверхневих стосунків… Часи, коли ми маємо дві роботи та набагато більше розлучень. Гарніші будиночки, але зруйновані сім*ї. Часи швидких подорожей, притулків на одну ніч, дешеву мораль та… пігулки, які можуть змусити розум перетворитися з палкого та захопленого на тихий та спокійний… або навіть мертвий.
Часи, коли всюди дуже багато шоу, проте в них нема на що дивитися… Часи, коли технології можуть принести вам це послання, і тоді ви можете вирішити розділити цю точку зору, чи просто проігнорувати та викинути з голови це повідомлення…
Пам*ятайте проводити ваш вільний час із людьми, яких ви любите, тому що вони не будуть поруч завжди. Пам*ятайте говорити з дитиною, що любить вас, бо колись вона виросте та залишить дім… Пам*ятайте тримати руку коханої людини та цінувати ці моменти, бо колись цієї людини може не залишитися з вами. Знаходьте час кохати, говорити, ділитися своїми думками та почуттями...»
Писалось под музыку: Papa Roach - Cicatrices (scars spanish version)
Запись от 20.05.08 00:01
Последний раз редактировалось: 20.05.08 01:05
Сьогодні підкинули просто геаніально точну та прикольну характеристику мого знаку зодіаку, себто Овна. Я просто не можу не поділитися. Самій стало аж смішно, але ж правда Овен:
Баран - он баран и есть. Всегда прав и ниибет. Проще убить сразу, чем начинать с ним спорить, потому что переспорить Овна возможно только в одном случае - если он слепоглухонемой безрукий и безногий инвалид (и то, есть огромный шанс, что даже в этом случае он все равно покажет вам хуй). Зато Овны честные. Иногда такие честные, что аж зубы сводит: предельно честно ответит, если вам не идет стрижка или платье полнит. С этим ничего не поделаешь, придется смириться (или убить, как уже говорилось выше). В домашних делах Овен, как правило, бесполезен - он умеет только генерировать гениальные идеи, а прахом бытия старается подошв не осквернять. Впрочем, если дать Овну понять, что Стрелец моет полы лучше его - костьми, сука, ляжет, но будет каждую субботу канифолить ваш паркет, потому что нет на свете вещи, которую Овен бы Стрельцу уступил. С Овном никогда не бывает скучно - этот знак обладает каким-то кармическим, сука, талантом искать приключения на свою прекрасную жопу. Легко и быстро умеет зарабатывать деньги, но бабло как гордый и принципиальный тип ненавидит, поэтому старается моментально от него избавиться При этом, сука, всегда имеет какие-то заначки, которые вообще-то гораздо приличнее иметь Деве. Из-за непроглядного распиздяйства про заначки забывает, что очень на руку сердечному другу Овна, особенно если друг этот Близнецы.
Цієї ночі Лондон Арена була ніби запакована неймовірною кількістю людей. Натовп був готовий до виступу і увага кожного була прикута до пустої сцени. Напруга майже тремтіла в розігрітому повітрі. Історія про підписанням гуртом PR контракту з Пепсі та про вирішальну бійку на парковці пронеслася по всіх масс-медіа як блискавка. Багато хто прийшов просто для того, щоб подивитися чи зміниться щось у виступі гурту.
Чи буде в них та сама пристрасть?
За сценою Ді-Бой, Хортон та Тобін сиділи в одній з пустих гримерних. Вони ставали дедалі похмурішими. Десять років вони провели разом, Десять років знадобилося, щоб досягти цього успіху. Віддалений гомін натовпу долетів з-за ви фарбованої в білий колір стіни. Тобін підняв голову:
- Ми маємо йти туди…
Ді-Бой кивнув та трійця попрямувала довгим коридором до головної сцени. Деякі люди з персоналу здивовано дивилися на них, ніби не могли зрозуміти чому музиканти взагалі сьогодні тут з*явилися. Всюди панувала атмосфера очікування, всі здогадувалися, що щось має відбутися. Виїзна команда гурту знала наскільки вибуховими можуть бути учасники PR.
Ді-Бой першим дійшов до сходів, що вели на сцену. Він піднявся під радісне волання натовпу та зайняв своє місце за барабанною установкою. Хортон підключив гітару, Тобін виставляв бас. Жоден з них не дивився на іншого. Хортон був впевнений, що Кобі не прийде на виступ, але новий сплеск галасу сповістив про появу фронтмена. Гомін був нереально гучним, але раптово стих, коли слідом за вокалістом на сцену піднявся хтось іще. Очі Ді-Боя спалахнули, а обличчя Тобіна за кольором стало нагадувати крейду.
Звичної енергії Кобі все ще не було в повній мірі. Він вийшов на перед сцени та подивився на публіку. Поруч із ним стояв Карвен. В залі стояла майже повна тиша, було чути лише розгублене перешіптування натовпу. Кобі нахилився та підняв мікрофона, але передав його Карвену, одягненому в офіційний діловий костюм. Ді-Бой кинув нищівний погляд у потилицю вокаліста, все ще не в стані повірити в те, що все дійшло-таки до цього.
- Добрий вечір, - промовив представник Пепсі та зробив паузу, очікуючи на відповідь публіки.
Але стояла мертва тиша. Він швидко ретувався та продовжив не поспішаючи:
-Я радий вам повідомити, що компанія Пепсі та гурт PR підписали контракт, що задовольняє обидві сторони.
Хтось із натовпу крикнув: «Хуйня!». По залі пройшовся відгук згоди. Кобі так само стояв, дивлячись у підлогу.
- Ця угода, - промовив Карвен голосніше, - означає, що ви побачите PR у телевізійних рекламних компаніях.
Сором сжигав обличчя Ді-Боя, йому хотілося підскочити з місця та закричати, що він не хоче приймати участь в цьому.
Більшість авдиторії дивилася з огидливою недовірою на сцену. Карвен передав мікрофона Кобі, який зробив крок вперед та кашлянув:
- Гм… я… еее… - він зупинився і почав спочатку свою думку. – Я просто хотів сказати одну річ перед тим, як ми почнемо виступ.
Карвен позаду нього обернувся та переможно всміхнувся.
-Це буде сказано для всіх, але насправді це відноситься до містера Карвена позаду мене.
Представник Пепсі поглянув на нього. Його обличчя виражало самовдоволеність. Вся публіка затамувала подих. Тобін нарешті відірвався від настроювання, а Ді-Бой трохи розвернувся на стільці. Всі мовчали, чекаючи що ж скаже Кобі. Коли ж він нарешті почав, він говорив повільно і чітко, його очі дивилися прямо в очі Карвена:
- Fuck your money, fuck your possession, fuck your obsession, I don’t need that shit! ( На хуй ваші гроші, на хуй вашу владу, на хуй ваше захоплення, мені не потрібно це лайно Натовп заворушився, Кобі взяв мікрофона впевненіше та повернувся до публіки, залишаючи Карвена позаду. Площадка немов вибухнула. Ді-Бой підвівся, все ще не вірячи, посмішка грала на його обличчі:
- Кобі, - прокричав він, - з поверненням!
Карвен затравлено озирався навколо себе. Він не міг пояснити, що відбувалося. Праворуч на сцені Хортон зробив секундну паузу, а за тим підніс руку до гітари. Натовпу знадобилася всього мить, щоб зрозуміти – шоу почалося.
Карвен кинув останній погляд на Кобі перед тим як збігти зі сцени, на нього більше ніхто не звертав уваги. Музика грала, публіка божеволіла.
Команда грала так, ніби це була їхня остання ніч на землі. А натовп навпроти них стрибав, повторюючи слова пісень.
The End
Кров бризнула з новою силою.
- Я отримав це, чи не так?! – пролунав самовдоволений голос.
Барабанщик в цей час намагався сфокусувати зір на своєму супротивникові. Але картинка ставала дедалі не чіткішою і поволі почала згасати. Він ще встиг почути звуки кроків та те, як Карвен скрикнув від здивування. Але за тим все перетворилося на калейдоскоп. Це продовжувалося не довше хвилини, доки одна тінь не направилася в його сторону. Він відкрив очі та зміг нарешті розрізнити обличчя Тобіна, що сидів поруч із другом та ворушив його за плече:
- Ти в порядку?
- Так, нормально, - слабко відповів Ді-Бой, він нарешті помітив розбиту губу басиста. – А ти…
- Ну мені менше дісталося за нього, - проговорив він швидко. –Давай, треба забиратися звідси.
Ді-Бой піднявся на ноги та побачив Карвена, що шкутильгав у протилежний бік. Його костюм був брудним. Кобі стояв посередині між ними, ніби ніяк не міг вирішити за ким же йому слідувати.
- Давай, - проговорив барабанщик йому без емоцій, - ми повертаємося в автобус.
- Я… ви… ідіть без мене, - кволо відізвався Кобі.
Карвен зупинився на секунду, почувши ці слова. Він обернувся та на його закривавленому обличчі знову з*явилася самовдоволена гримаса. За тим він продовжив свій шлях. Кобі пішов за ним. В Ді-Боя від подиву відвисла щелепа:
- Не може бути… він не міг цього зробити… не міг…
- Він вже зробив, - похмуро відказав Тобін, проводжаючи їх гнівним поглядом. – Я не знаю що сказати.
- Ну… ми… ми підемо за ними… - почав Ді-Бой.
Але Тобін мотнув головою:
- Ні. Сьогодні ми більше нічого не можемо зробити. Треба повертатися.
Ді-Бой проводив дивним поглядом Карвена та розвернувся до автобусу. Вони повільно йшли тою ж самою дорогою, якою кілька хвилин назад у зворотньому напрямку йшов він сам. Ніхто не знав що казати, тому друзі йшли мовчки. Коли вони наблизилися, Ді-Бой підняв голову, і побачив у одному з вікон шоковане обличчя Хортона. Він знав, що в гітариста ті ж самі враження від того, що сталося – вони так само чітко відображувалися на його обличчі, як і на їх власних.
Сцена в автобусі була неповторною. Ді-Бой розбухав та кричав, кров уже не тікла з його носа і встигла трохи підсохнути на його обличчі; в той час як Хортон і Тобін просто сиділи, дивлячись на килимову підлогу з виразом справжнього потрясіння. Пройшло три години від того часу як сталася та бійка на стоянці, але Ді-Бой і досі був роздратованим:
- Він обрав цього ублюдка замість нас… Не можу повірити… Просто не можу повірити…
- В нас завтра концерт, - промовив тихо Тобін.
Ді-Бой обернувся до нього:
- Ми туди не поїдем.
- Я думаю, ми маємо поїхати, - слабко обізвався Хортон, який виглядав насправді виснаженим, - просто останнє шоу, знаєте… А потім ми повідомимо про наш вихід з гурту.
- Що? І залишимо PR Кобі? – збентежився Ді-Бой.
Хортон поклав руку йому на плече:
- Зараз ім.*я PR все одно заплямовано. Дозволимо йому залишити це собі.
- Ми зробимо це, - почувся голос, і Ді-Бой із Хортоном враз обернулися до Тобіна. Він дивився у вікно, в його очах був дивний вираз. Вони ще ніколи не чули, щоб він говорив так впевнено та голосно. Навіть барабанщик не посмів сказати щось супроти нього.
- Добре, так і зробимо… Один останній концерт. А потім все закінчиться.
Ще одна глава прямо перед моїм від*їздом до Києва Побачимося за декілька днів. Далі буде...
Глава 5
- Тож, що ми маємо? – повільно проговорив Хортон, масажуючи скроні кінчиками пальців. – Контракт з Пепсі…
Ді-Бой кивнув головою, а Тобін видав якийсь звук, що мав означати його непевність. Вони сиділи у своєму автобусі на пустій парковці, ховаючись в темряві. Зазвичай він був оточений натовпом прихильників та метушнею роад-команди, але сьогодні, на подив, навколо не було нікого. Учасники гурту розмістилися на сидіннях свого транспортного засобу. Протилежна частина автобуса ховалася в темряві. Навіть водій десь зник. Хортон здригнувся та відкинувся на незручний сірий диван. В слабкому світлі, що надходило з вулиці, його обличчя видавалося ще блідішим ніж зазвичай.
- А хто сказав, що це погано?
Ді-Бой збирався заперечити, але Хортон зупинив його, піднявши руку.
- Ні, зачекайте, послухайте. Це може виявитися саме тим, що нам зараз треба. Більше часу вдома допоможе нам усім розслабитися.
Всі прекрасно здогадувалися, що під «усіма» Хортон має на увазі Кобі. Тобін заворушився на сидінні:
- Він вирішив все без нас…
- Ну все, - проговорив Ді-Бой, - в цьому вся проблема. І ви чудово знаєте, що жоден з нас не підписав би цю довбану угоду.
- Не підписали б?
Барабанщик повернувся, щоб побачити Хортона, але той застережливо підняв руки:
- Жартую, просто жартую… Я теж проти цього. Але я думаю, що нам треба заспокоїтися. Тобто… чуваки, ладно вам… це ж Кобі. Він би не зробив цього, якщо б не вважав, що нам це допоможе.
- Йому для цього не треба було довго думати, - проговорив іронічно Тобін, закривши очі та відвертаючись у зворотній бік від друзів. – Тобто… - він перервав думку та відкинув голову, - не звертайте уваги….
Знову тиша. Хортон закинув ноги на переднє сидіння. Раптом Ді-Бой підірвався і почав з диким виразом обличчя тицяти пальцем у вікно.
-Ось! Ось він, той хлопець з Пепсі! Там, на вулиці. І… о, боже… погляньте хто з ним…
В цьому годі було й сумніватися, блискучий кейс Карвена можна було розгедіти за квартал. Він стояв перед іржавим ліхтарем та розмовляв із Кобі, який порівняно з ним здавався нереалістично маленьким. В нього не було жодного з його звичних енергійних рухів, він просто стояв нерухомо на певній відстані доки Карвен говорив до нього. Очі Ді-Боя спалахнули і Хортон поклав руку йому на плече:
- Просто охолонь, чувак… Я знаю про що ти зараз думаєш.
- Ти навіть собі не уявляєш, - прогримів Ді-Бой, скриплячи зубами, - ти навіть не уявляєш собі як би мені хотілося…
Раптом він з неймовірною швидкістю скочив та пішов у сторону виходу. Хортон схопився на ноги, щоб зупинити його, але наткнувся на руку Тобіна, яку він виставив на весь прохід, щоб не дати йому змоги зробити це:
- Ні, дозволь йому зробити те, що він хоче. Якщо це не станеться зараз, то це станеться пізніше.
Хортон застиг на секунду, ніби збираючись щось сказати, та потім опустився назад на сидіння.
- Скажи мені, - промимрив він, - якщо щось станеться.
Ді-Бой був вже на половині шляху, коли зрозумів, що не має й гадки що він зараз робитиме. Було темно, а силует автобусу лишався десь позаду нього. Що він міг зробити? Підійти до Карвена? І що сказати? На вулиці було холодно, але адреналін в його крові не давав йому замерзнути. Льодяний вітерець пройшовся його волоссям. Якщо б це був голлівудський фільм, то в цьому місці мала б грати тривожна музика та було б гучно чути збентежене дихання. Та це була брутальна реальність і він дійшов до парочки якось аж занадто швидко. Кобі першим помітив його. Їх погляди зустрілися, кілька секунд вони дивилися одне на одного, потім вокаліст відвів очі.
- Чорт, Кобі, ти ще не закінчив змушувати нас нервувати сьогодні? – проговорив Ді-Бой зупиняючись метрах у п*яти від тих двох.
Карвен розвернувся на підборах, придивляючись до нової діючої особи. За мить на його обличчі була самовдоволена посмішка.
- В нас ділова зустріч. Чи не були б Ви такі ласкаві залишити нас?
- Ей, ні, це ж Ді-Бой, він частина гурту, - запротестував слабко Кобі, але Карвен обірвав його слова рухом руки.
- Я прекрасно знаю, хто він. І йому зовсім не обов*язково тут знаходитися.
В тому, яким тоном він сказав ці слова, барабанщик відчув на свою адресу речі набагато принизливіші за те, що було сказано; але щось все ще змушувало його вагатися. Проте в наступну мить обличчя Ді-Боя збригнулося і він наніс удар з усією можливою швидкістю. Карвен явно не очікував від нього такої спритності. На його обличчі все ще грала зухвала посмішка, коли кулак врізався в нього. Кобі від здивування скрикнув. Ді-Бой глибоко дихав, дивлячись прямо на представника Пепсі.
- Що хотів, те й отримав, довбойоб! – проговорив барабанщик. – Ти, глядь, не маєш ніяких прав на наш гурт!
- Ого, який чудовий вираз, - Карвен витер струмок крові, що стікав з його носа, та встав у повний зріст. Він вже не тримався за обличчя та його усмішка зайняла звичне місце. – Я думаю, мені дійсно доведеться спробувати отримати те, що я хочу.
Наступне, що Ді-Бой пам*ятав, це було те, що він падає, отримавши неймовірно сильний ударю Кров бризнула на його черевики. Він не встиг навіть усвідомити наскільки швидкою була атака. Він лежав на спині, кров заливалася до його рота, стікала по щоках.
- Довбойоб, - проговорив він, не маючи змоги сказати щось інше, - довбойоб…
Ді-Бой намагався піднятися на ноги, доки не отримав чергового удару, який знову повалив його на землю. Голова барабанщика почала кружитися від сили Карвенових ударів. Він ще міг чути, як Кобі ніби здалеку починав щось репетувати, коли він намагався піднятися. Ді-Бой став на коліна, впираючись руками в землю, але ще один стрімкий удар в обличчя зніс його.
- Тобін?..
Басист підняв голову, щоб побачити звідки лунає голос барабанщика, Ді-Боя, та відвернувся знову до стіни.
- Ну.. да… це я, - він припинив потирати свій кулак та опустив погляд на підлогу, не знаючи що казати, а тоді промовив ніби вибачаючись: - Я просто… не зважай. Що ти тут робиш?
- Ну, ти знаєш, ми відіграли тут концерт кілька годин тому… - барабанщик відкинув волосся з обличчя та миролюбно подивився на Тобіна. –Я прийшов сюди, щоб побачти Кобі, але не думав, що зустріну тебе в цих коридорах…
Його увагу привернули розбиті руки басиста:
- Що тут сталося?
- Нічого, - швидко відповів Тобін. – Напевно поранився підчас сьогоднішнього виступу.
Погляд Ді-Боя ковзнув по стіні, на якій був чітко видимий слід від удару, але промовчав.
-Я… теж, - промовив Тобін непевно. – Я теж шукав Кобі. Він сьогодні не в найкращому настрої.
-Правда?! А з чого ти взяв?! – сказав Ді-Бой іронічно, вказуючи на фіолетово-зелений синець в себе під оком. Він помовчав секунду, а потім знизав плечима:
- Слухай, вибач, чувак. Вся ця хуйня вийшла з-під контролю. Ми маємо розібратися в усьому і зробити це просто зараз.
Волосся знову впало на його обличчя і він роздратовано прибрав його. Тобін кивнув, погоджуючись зі сказаним, і вони вирушили назад. Музиканти вже майже дійшли до гримерки, коли двері раптово відкрилися і звідти вийшов неймовірно високий чоловік.
- Ви зробили правильне рішення, - проговорив він у кімнату. – Ми скоро зв*яжемось з вами.
Все ще посміхаючись він розвернувся, щоб піти, та його холодний погляд зустрівся з питальними поглядами двох учасників гурту.
-Я просто розмовляв з містером Д., - проговорив він швидко. – На все добре.
Карвен розвернувся та пішов, залишаючи хлопців позаду. Ді-Бой похитав головою, не розуміючи, що відбувається. Одразу по тому він зробив крок у гримерку. Барабанщик не встиг опам*ятатися, як Кобі вже обіймав його та казав скоромовкою:
- Ді-чувак-вибач-мені-так-шкода-але-тепер-все-буде- нормально!
Ді-Бой взяв обережно Кобі за плечі та відсунув на відстань витягнутої руки.
- Що? Повільніше, чувак. Що буде нормально?
- Пепсі, - промовив вокаліст. – Я підписав з ними контракт. Тепер ми зможемо більше часу проводити вдома.
Обличчя барабанщика стало смертельно блідим. Він не знав, що сказати, та важко опустився на стілець. Пройшло принаймні двадцять секунд, коли він заговорив знову:
- Що ти зробів?
- Підписав угоду з Пепсі.
- Не спитавши нас?!
Обличчя Кобі помрачнішало:
- Я думав, ви будете не проти, чувак.
Ді-Бой подивився в упор на фронт-мена та почав повільно говорити. Його голос звучав неприродно спокійно:
- Ти підписав угоду з комерційною компанією; і ти думав, ми будемо не проти?
Кобі видав незрозумілі звуки, але Ді-Бой вже оговтався та піднявся зі стільця. Його обличчя виражало злість:
- Я поговорю з тобою, коли буду в змозі контролювати себе.
Кобі дивився на свого друга в непорозумінні. Він поклав руку на плече барабанщика, намагаючись зупинити його. Дейв зупинився, і, глянувши важко на вокаліста, зкинув його руку. Двері за ним захлопнулися прямо перед обличчям фронт-мена. Була мертва тиша. Раптом Кобі обернувся до басиста. Його плечі тремтіли, обличчя було блідим, а в погляді було щось маніякувате.
- Я ублюдок, чи не так?! – закричав він. – Скажи, що я йобаний ублюдок!
Тобін відвів погляд від вокаліста та подивився на підлогу. Потім сказав тихо:
- Я більше не знаю, хто ти.
Басист розвернувся та вийшов. Не як Ді-Бой, а обережно причинивши за собою двері. Знову мертва тиша. Кобі охопив голову руками.
Тік, так.
Тік, так.
Нарешті він різко схопив годинника та двічі вдарив об стіну. Після того, кинувши його на підлогу, вдарив ногою, закричав як навіжений:
- Так що, я йобаний ублюдок знову, так?! Так??!!
Його ноги підкосилися і він впав на колінаю Його плечі ставали все важчими, аж до того моменту, коли він дозволив собі заридати вголос.
Тік, так.
Тік, так.
Твоє життя летить під три чорти…
Хвилини складалися в години, а Кобі все лежав на дивані. Його блакитні очі дивилися на стелю, але погляд ні на чому не фокусувався. Здавалося, що він провів тижні в цій гримерці. Його блокнот нагадував про недавні події – він був списаний в багатьох місцях нервовим та нерівним почерком та давно відкинутий в бік. Зараз Кобі просто лежав і дихав, майже не усвідомлюючи себе.
Тік, так.
Тік, так.
Кобі не чув годинника до цього моменту. Зараз же він піднявся, роздивляючись де він є. Рвучко підійнявшись, вокаліст вже схопив його збираючись розбити о стіну, та раптом поставив годинника на місце та ліг на диван. Це не був час для руйнування. Це був час, щоб подумати.
Тік, так.
Тік, так.
Раптом тишу перервав звук відчинення двері гримерки. Цей порух змусив Кобі випасти назад до реальності. Він швидко поставив ноги на підлогу, та зробив зусилля, щоб сісти хоч скільки-небудь прямо. На його обличчі все ще були сліди крові, а погляд був не зосередженим. Перед ним у проході виникла тінь і він сліпо посміхнувся «тому-хто-б-там-не-був», намагаючись з усіх сил виглядати хоч скільки-небудь презентабельно.
-Кобі Д.?
Вокаліст нарешті сфокусував погляд. На порозі стояв чолов*яга, що мав якнайменше два метри зросту та за статурою нагадував шафу-купе. Цього Кобі зовсім не очікував. Тож, сівши трохи вище, він заговорив більш офіційним тоном:
- Припустимо, що це я. А що сталося?
Чоловік видав короткий смішок, нагадавши чомусь Кобі голодного собаку.
- В мене для Вас є пропозиція, - відказав він. – Вам сподобається.
Увагу Кобі привернула валіза для документів у руках чоловіка. Навіть у своєму вбитому стані він не міг помилитися. З його погляду зникла зацікавленість:
- Я так не думаю.
- Я Вас прошу… - заперечив гість. – Спочатку вислухайте мене. Я містер Карвен, віце-президент компанії Пепсі. Ми можемо Вам допомогти, ви знаєте.
Кобі все ще не поступався:
- Я так не думаю.
Карвен замовк на секунду, змінюючи тактику розмови. Його пронизливі зелені очі уважно роздивлялися обличчя Кобі.
- Де учасники Вашого гурту, містер Д.?
Вокаліст мовчав, дивлячись у підлогу. В його свідомості знову виникло тікання годиннику.
- Вони пішли, чи не так? Наслідки довгого перебування в дорозі, - він довірливо подивився на Кобі, ніби й насправді все розумів. – Ми можемо вам допомогти. Ви б хотіли проводити більше часу вдома і в той же час залишатися на виду в своїх прихильників? Хотіли б?
Кобі задумався про повернення додому, а Карвен дивився на нього все тим же поглядом, сидячи поруч. Його валіза була вже в нього на колінах. Він відчинив замки та витяг папку з документами. Кобі вражено дивився на неї. А Карвен приготувався до останнього натиску.
-Просто зробіть для нас невеличку реламу, а ми заплатимо за ваше наступне відео.Ну, знаєте… Типу, ваші хлопці п*ють пепсі. Ви ж маєте великий вплив на підлітків, - він нагородив себе задоволеною усмішкою. – Отже прийшов час сказати їм щось дійсно важливе.
- Пепсі?!
- Ми – компанія, капітал якої складає міліарди, містер Д. Ми дійсно вважаємо, що напій може бути чимось важливим.
- Я пообіцяв собі, що ніколи не плутатимусь з чимось подібним, - відказав Кобі, швидко відводячи очі від документів. – Все має лишатися чистим, розумієте? Пристрасть. Серце і душа…
- О! Як шляхетно! – сказав Карвен роздратовано. – Але правила гри такі. Ви зараз почуваєтеся не так впевнено, як раніше, і Ви підпишете цей контракт. Тому що я маю Вам дещо сказати; Ваші друзі не збираються цього разу бігти назад.
- Я… вони повернуться, - сказав Кобі. – Як Ви можете таке казати…
- Я вже бачив це раніше, - Карвен сумно похитав головою. – Багато гуртів роблять помилку, думаючи, що вони разом навічно. Але з нашою допомогою це може стати реальністю. Ну, що Ви скажете? – він зробив паузу, знайшовши на підлозі нотатника, почав читати вголос, - Mile by mile we’re farther apart, now it’s one empty bottle and four broken hearts…
Було тихо, Кобі замислився. Карвен кашлянув, привертаючи увагу:
-Як я і казав, як шляхетно… Зараз я маю ще інші гурти, що бажають долучитися до нас, якщо ви не хочете. Вирішуйте скоріше.
Карвен відкинув нотатника, простягаючи руки до документів, і той впав на підлогу. Очі Кобі загорілися на мить, до того як він закрив їх і знесилено опустився на диван.
Тік, так.
Тік, так.
Тік, так.
Двоє з вас зникли, а я застряг із тим, що не розмовляє.
Слова Кобі крутилися навколо розлюченої свідомості Тобіна, коли він ішов, роздратовано блимаючи очима та намагаючись приховати дурнуваті сльози, що виринали з них. Вони виникли, щоби дражнити його з кожним кроком, зробленим у цьому коридорі. Тиша навколо нього порушувалася тільки щосекундними спалахами зіпсутої флюрної лампи, яка мерехтіла в кінці коридору. Було вже пізно; всі залишили це місце кілька годин тому.
Двоє з вас зникли…
Тобін ненавидів Кобі. Ця тупа ухмилка, всі ці гіпермодні тенденції, що руйнували його свідомість.
А я застряг із…
Ухмилка, яка мала його протягом подорожі через чотири штати.
Тим, що не розмовляє…
Тобін розвернувся та закричав, вдаривши з усієї сили кулаком у стіну. Його емоції боролися між собою; дружба та ненависть розривали на шмаття басиста, що застиг дивлячись на свою закривавлену руку із здивуванням. Було щось дивне в тому, як кров тонкими струменями стікала його пальцями; щось настільки жахливо-забавне, що Т. почав сміятися. Щоразу, коли його плечі ворушилися від сміху, з кулака зривалася невеличка червона краплинка, що попадала на ідеально білу стінку. Все це було просто дуже смішно, занадто…
Двоє з вас зникли…
- Заткайся! Заткайся! Заткайся! – закричав Тобін, розвертаючись та вбиваючи черговий удар у протилежну стінку. Біль, виплеснутий ним, пройшовся луною по коридорах. І за мить після того, як замовк його істеричний сміх, він нарешті дав волю сльозам. Вони почали стікати його обличчям з неймовірною легкістю і Т. заходився витирати їх своїми закривавленими руками. Навіть в цьому стані фізичного та психічного болю він думав про те, що сказали б інші, побачивши його в такому стані.
Двоє з вас зникли…
- Замовчи, будь ласка… - цю думку басист, закривши очі, ніби намагався передати крізь стіни, - Будь ласка…
Він стояв один в коридорі. Не було нікого, хто б його почув.
Обличчя Кобі здригнулося від огиди, коли він переглянув розклад заходів підчас туру. Його очі були все ще червоними. На наступний день було намічено якесь інтерв*ю, більше того, з музичною пресою… Який чудовий збіг!
«Привіт, інших учасників гурту сьогодні не буде, тому що я розбив пику барабанщику, об матюкав гітариста та прогнав басиста. Але я тут, і я відповім на будь-які ваші запитання…»
Він піднявся зі столика та приліг на диван. Піднявши очі, роздивлявся стелю гримерної. Він не знав з якого моменту все пішло не так. Стояла невимовна тиша. Кобі слабко посміхнувся, перелиснув блокнот з розкладом та взяв ручку зі стола. Було якось аж занадто тихо поки він шукав пусту сторінку. Його рука трохи тремтіла, коли він доторкнувся кінчиком ручки до паперу. Розуміння проступило в його очах, коли він написав перші літери на листочку.
«Mile by mile we’re farther apart, and it’s one empty bottle and four broken hearts»(Миля за милею ми все далі одне від одного, і є одна пуста пляшка і чотири розбитих серця)
Кому це написано, той сам винен 
